Лук’янівська тюрма
ЛУК’Я́НІВСЬКА ТЮРМА́ Розташ. у Києві в істор. місцевості Лук’янівка. 1858 рос. імператор Олександр ІІ затвердив ухвалу Держ. ради про спорудження у Києві губерн. тюрми 1-го розряду за проектом арх. М. Іконникова, 1863 буд. роботи завершено і спец. приймал. комісія оглянула Лук’янів. тюрем. замок. Тоді ж освячено тюремну церкву св. Іова з іконостасом, виконаним також за проектом М. Іконникова, через рік відкрито євр. молитовню, згодом побудовано ще низку приміщень. Вже через рік після відкриття Київ. губерн. тюрму визнано однією з кращих у Рос. імперії. До 1901 на її тер. зведено 10 муров. будівель різноманіт. призначення, зокрема 4-поверх. гол. корпус, де утримували 904 арештанти. 1908 губерн. правління ухвалило проект лікарні, лазні, пральні з дезінфекц. камерою та надбудови 2-го поверху одного з корпусів (арх. В. Моцок, інж. В. Безсмертний), 1909 затвердило кошторис на спорудження жін. тюрми. 1914 реконструйовано та розширено церкву св. Іова за проектом В. Безсмертного. Хоча труд. діяльність ув’язнених не була обов’язковою, у Л. т. існували токарна, палітурна, ткац., кравец., шевська майстерні. На Всерос. пром. виставці 1913 у Києві працював окремий павільйон тюрем. відомства. На поч. 1920-х рр. тюрем. комплекс складали: гол., слідчий (4-поверх.) і робочий корпуси, жін. відділ., майстерні, квартири адміністрації, казарми для охорони, лікарня, лазня, цейхгауз, свинарні й ін. госп. приміщення (у подальшому їх неодноразово добудовували й перебудовували). Станом на 1925 у Л. т. утримували понад 2 тис. заарештованих, у період масових репресій 1930-х рр. розстрілювали засуджених (тіла ховали у Биківні та на Лук’янівському кладовищі), під час нацист. окупації Києва у роки 2-ї світової війни — рад. підпільників і укр. націоналістів. Згодом тут діяв слідчий ізолятор для кримінал. злочинців, з проголошенням незалежності України — Київ. слідчий ізолятор № 13. У різний час у Л. т. були ув’язнені митрополити УАПЦ Василь (Липківський) і УГКЦ Йосиф Сліпий, Д. Донцов, С. Єфремов, В. Винниченко, М. Грушевський, С. Петлюра, В. фон Габсбурґ-Лотрінґен, М. Рильський, Г. Косинка, М. Вороний, М. Зеров, Д. Фальківський, О. Теліга, І. Рогач, С. Параджанов, Г. Снєгірьов.
Рекомендована література
- Ковалинський В. Київські мініатюри. К., 2003.